Свобода слова програла. Апеляційний суд Дніпра підтримав Дніпро-Петровських авторитетів

Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив скаргу Юрія Бутусова, зменшивши суму стягнення на користь Арутюняна Е.К. та Петровського О.В., відомих в певних колах як “Еміль” і “Нарік”, з 357,4 тис до 20 тис грн, в решті залишив без змін рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська про захист честі і гідності Арутюняна Е.К. та Петровського О.В.

Пан Арутюнян та пан Петровський позивались до пана Бутусова, ображені його публікацією в Facebook.

Суд першої інстанції позов задовольнив, зобов’язавши пана Бутусова видалити публікацію і опублікувати її спростування, стягнув на користь кожного з позивачів по 178 704 грн. В суд пан Бутусов належним чином не викликався.

В апеляційній скарзі ми стверджували, що суд порушив принципи свободи слова. Позивачі є публічними особами і тому повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя, вони свідомо відкриваються  для прискіпливого аналізу як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинні виявляти до цього більше терпимості. Твердження пана Бутусова стосовно них є оціночними судженнями, заснованими на інформації з надійних відкритих джерел, зокрема висловлювань Генерального прокурора, Голови СБУ, статті у  Вікіпедії тощо. Зобов’язання видалити публікацію в Facebook є цензурою і переписуванням подій.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 5 листопада 2019 року апеляційну скаргу задоволено частково. Зменшено суму стягнутої моральної шкоди 178 704 грн до 10000 грн на користь кожного з відповідачів, в решті судове рішення залишене без змін.

В своїй постанові апеляційний суд вказав, що зазначена у статті інформація не є оціночним судженням, носить стверджувальний та обвинувальний характер, містить конкретні факти, правдивість яких не доведена, порочить честь, гідність та ділову репутацію позивачів. На думку колегії суддів позивачі є публічними особами, але це не дає правових підстав для поширення стосовно них недостовірної та негативної інформації, яка носить стверджувальний та обвинувальний характер.

Коментуючи це, м’яко кажучи, дивне судове рішення, слід зазначити наступне.

  1. Апеляційний суд в своїй постанові повторив поширену помилку, пославшись на норму частини третьої статті 277 Цивільного кодексу України, яка вже 5 років як втратила чинність. Ця норма покладала тягар доведення правдивості інформації на того, хто її поширив. Її було виключено Законом № 1170-VII від 27.03.2014 (набрав чинності 19.04.2014), як таку, що суперечить принципу рівності сторін — складовому елементу більш ємного поняття справедливого судового розгляду, який вимагає, щоб кожній зі сторін була надана розумна можливість представити свою справу в таких умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Натомість апеляційний суд не просто процитував цю норму, а свідомо і чітко нею керувався, адже послався на недоведеність тверджень пана Бутусова. 
  2. Оціночні судження це саме такі, що не можуть бути доведені або спростовані. Отже, щодо них завжди можна сказати, що вони не доведені. Апеляційний суд не послався на жодну обставину, факт або доказ, якими б ці твердження були спростовані позивачами. Яким чином можна довести або спростувати твердження “авторитет” чи  “права рука”, якщо вони не є оціночними? Ми тут не запитуємо з якого дива вони є образливими.
  3. У справах Мангер v. Нікітенко та Тищенко v. Лещенко & Притула Верховний Суд розв’язував питання справедливого балансу між свободою слова і захистом приватного життя на користь свободи слова лише на тій підставі, що позивачі є публічними особами. Апеляційний суд чомусь таку практику вищого судового органу держави не підтримав.
  4. Апеляційний суд також не звернув увагу на те, що вимога про видалення публікації в Інтернет не є належним способом судового захисту у справах про дифамацію, суперечить вимозі про спростування і, за практикою ЄСПЛ, вважається цензурою і переписуванням подій.  

Повний текст постанови (на час публікації в ЄДРСР відсутня). 

Приходьте ще. Верховний Суд встановив вартість проведення обшуку в офісі адвоката

Верховний Суд, відхиливши касаційні скарги прокуратури і ДФС, залишив без змін постанову Харківського апеляційного суду, якою стягнуто з Державного бюджету України 60000 грн моральної шкоди, завданої адвокату Дмитру Круговому проведенням незаконного обшуку.

02 лютого 2017 року у приміщенні нашої компанії, яке, зокрема, є робочим місцем декількох адвокатів, працівники ДФС під процесуальним керівництвом прокуратури провели обшук з порушенням процесуального порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під час обшуку вони посилались на те, що отримали відповідний дозвіл суду, що не знали заздалегідь про те, що приміщення є робочим місцем адвоката, на відсутність таблички, тощо. Натомість, коли адвокат прибув в свій робочий кабінет і зробив відповідну заяву, обшук не був припинений. Як у подальшому встановили суди при проведенні обшуку та вже після його завершення у слідчого та прокурора в даному кримінальному провадженні було достатньо доказів того, що майно було вилучено у адвоката з порушенням прав та гарантій адвокатської діяльності, однак дій щодо поновлення цих прав з метою мінімізації негативних наслідків від їх порушення здійснено не було.

Вилучене під час обшуку майно було повернуто в повному обсязі на підставі ухвали Апеляційного суду Харківської області від 10.04.2017 у справі № 640/13115/16-к. 

Партнер компанії, адвокат Круговий Д.С., звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Харківської області, Головного управління ДФС України у Харківській області про відшкодування моральної шкоди 170000 грн, завданої протиправними діями органів слідства. При цьому обсяг справедливої сатисфакції він обгрунтував рішеннями ЄСПЛ в подібних справах. Суд першої інстанції задовольнив позов в сумі 8000 грн, апеляційний суд збільшив розмір відшкодування до 60000 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 жовтня 2019 року залишено без змін постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року. У своєму рішенні Верховний Суд відзначив цю справу як таку, що становить значний суспільний інтерес.


Цікаві факти щодо справи:

  • Обшук був проведений під час перебування керівника компанії, Леоніда Маслова, у від’їзді у зв’язку із виконанням ним обов’язків члена Громадської ради доброчесності.
  • Під час обшуку податківці вилучили документи, які мали бути надані в якості доказів в Харківський апеляційний адміністративний суд у справі за позовом нашого клієнта до податкової. Отже, так вийшло, що відповідачі вдерлися з обшуком до представника позивача і забрали докази проти себе.
  • Після відмови в арешті вилученого майна воно за законом має бути негайно повернуто. Деякий час нас з цією метою запрошували до слідчого, але ми наполягали, щоб незаконно вилучене майно було повернуто у тому самому місці і в спосіб, яким воно було вилучене, тобто “прийдіть і покладіть на місце де узяли”. Зрештою це так і не відбулось, документи і речі нам надіслали “Новою поштою”. На наш превеликий подив, в отриманій посилці містилося не тільки наше майно, а ще й документи невідомих нам осіб, які ймовірно були доказами в інших кримінальних провадженнях.    


    Див. також

    Новорічна йолка з запізненням. Все вилучене — взад.

Справа столярів. Черговий провал божевільних ідей податківців

Оподаткування закупівель товарів за авансовими звітами є незаконним. Курсові різниці на борг перед резидентом можна відносити на витрати. Нещодавно скасований Указ Президента № 436/95 не міг застосовуватись, оскільки не є законом.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2019 залишено без змін рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/1104/19, яким суд повністю задовольнив наші позовні вимоги, скасувавши 10 різних податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Харківській області, ухвалених за наслідками податкової перевірки ТОВ “Тандем Імпекс”, яке є виробником і експортером паркету. Таким чином, рішення набрало законної сили.

Ця справа має наступні особливості.

  1. Податковий орган стверджував, що витрати від позитивних курсових різниць на борг, виражений в євро, не можуть враховуватись при обчисленні податку на прибуток на тій підставі, що це борг перед резидентом – громадянином України. Борг виник внаслідок погашення валютного кредиту поручителем – фізичною особою і переходу до неї прав кредитора. Перевіряючі кваліфікували сам факт обчислення боргу в валюті як “використання іноземної валюти в якості засобу платежу без індивідуальної ліцензії НБУ”, що є незаконним. Відповідно, незаконним вони вважали і нарахування курсових різниць. (До речі, попутно автори акту помилились на 1,6 млн грн, що не залишилось поза увагою суду).
  2. Взірцем божевілля є народжене в надрах ДФС і усталене в офіційних консультаціях наукоподібне просторікування, мовляв, витрати працівника за авансовими звітами слід вважати доходом і оподатковувати ПДФО та військовим збором, якщо вони видані працівнику не заздалегідь, а після здійснення ним витрат. При цьому застосовується маніпуляція поняттям “кошти, видані під звіт”, про які Податковий кодекс чітко вказує, що вони не є доходом. Нібито гроші, повернуті працівнику, який придбав товар за власні кошти, не є “виданими під звіт”. В тексті судового рішення дохідливо роз’яснюється, чому це не так.
  3. Окрім того, суд підтримав позицію нашої сторони, за якою нещодавно скасований Президентом України В.О.Зеленським Указ Президента № 436/95 “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”  не є законом, тому застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі цього Указу прямо суперечить нормі пункту 113.3 статті 113 Податкового кодексу України, який прийнятий пізніше. З цього приводу позиція судів касаційної інстанції досі залишається суперечливою, однак судді-прихильники Указу в якості аргументів вперто наводять висновки Верховного суду України, зроблені до прийняття Податкового кодексу України і цитують справу, в якій врешті решт рішення було ухвалене на користь платника податків.

Джерела стверджують, що нарахування космічних штрафів з податку на прибуток об’єктивно збитковому підприємству відбулось внаслідок невдалої спроби податківців реалізувати черговий горезвісний “план по штрафах”. Ми домоглися скасування в адміністративному порядку одного податкового повідомлення-рішення на суму 13 999 548 грн 83 коп і решти десятьох на загальну суму 4 058 542,41 грн — в судовому порядку.

Вітаємо наших клієнтів з черговою перемогою, а читачів — з надією на правосуддя.

Суд скасував нарахування податку на землю під багатоповерховим будинком.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду (станом на час публікації не набрала законної сили) скасовано податкове повідомлення-рішення, яким нараховано земельний податок за користування землею під належними позивачу нежитловими приміщеннями в багатоповерховій будівлі.

При розгляді справи суд, врахувавши пояснення третьої особи – Управління Держгеокадастру, погодився з доводами позивача, інтереси якого представляли спеціалісти фірми СЕНС, про те, що висновки податкового органу про наявність підстав для нарахування земельного податку є безпідставними, оскільки за даними земельного кадастру, які оприлюднені на офіційному сайті «Публічна кадастрова карта України», за адресою, де розташовані належні позивачу нежитлові приміщення, відсутня сформована земельна ділянка, що робить неможливим визначення площі на якій розташована будівля та площі прибудинкової території, за яку також здійснюється нарахування земельного податку.

Також суд вказав, що для ідентифікації конкретної земельної ділянки необхідно визначити її межі, місце розташування, цільове (господарське) призначення та визначити права щодо неї. Ця інформація обов’язково повинна бути зареєстрована в Державному земельному кадастрі. Відсутність такої інформації про земельну ділянку унеможливлює проведення будь-яких нарахувань за користування нею.

Окремо зазначаємо, що згідно з вимогами Податкового кодексу (п.286.6 ст.286), в разі нарахування земельного податку за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи.

Нажаль, посадові особи фіскальної служби не завжди враховують цю норму і нараховують земельний податок кожному співвласнику в повному розмірі.